Методика викладання академічного вокалу

Cучасна соціокультурна ситуація сприяє применшенню значущості класичної манери вокального виконавства, а тому реанімування цінності академічного вокалу завжди на часі.

Академічний вокал досліджується не лише з позицій розуміння сутності цього явища або ж його відмітних характеристик. Праці багатьох педагогів направлені на розкриття особливостей психологічних механізмів сприйняття та, відповідно, формування індивідуальних уявлень при навчанні академічному вокалу.

Академічний вокал, незважаючи на те, що він був і залишається постійним предметом інтересу достатньої кількості дослідників, продовжує дивувати появою нових «білих плям». Це пов’язано зазвичай зі стрімким розвитком музичного виконавства та народженням нових викликів для музичної педагогіки.  Для того, щоб ефективно навчати академічній манері співу, необхідно знати реформування у сфері методичних розробок викладання академічного вокалу.

Історично склалося так, що в основному педагоги-вокалісти були практиками, і мало хто з них описував свою методику викладання на сторінках теоретичних праць. У більшості випадків, кожен тримав свою власну, секретну методику при собі й дуже ревно ставився до того, щоб «сторонній» глядач не потрапив на урок. Про тонкощі викладання співу, про опанування вокальною майстерністю говорили мало, або ж взагалі не говорили. Власна, приватна методика конкретного маестро передавалася через його учнів.

Від педагогів вокалу часто можна почути висловлювання про те, що вокал – це справа темна й складна, що той, хто займається співом, не пише про це. Також популярними є думки, що вокал – це справа всього життя, й весь час потрібно вчитися співу. Вокал уявляється деяким інструментом, захованим усередині самого співака, тому навчитися співу – означає відкрити в собі цей інструмент. Крім того, поширеним є твердження, що «голос або є, або його немає», тобто не можна набути «голосу», його можна лише розвинути.

 Педагоги на рівні свого часу досліджували фізіологію співу, був винайдений  ларингоскоп для огляду голосових складок вокалістів, який до сих пір використовується у фоніатрії, дано наукове пояснення звукоутворення,  голос є результатом коливань повітря, що викликаються періодичними змиканнями і розмиканнями голосової щілини, встановлено значення й різні положення надгортанника при утворенні відкритих і закритих звуків. Талановиті майстри досліджували рух гортані та процеси дихання при співі у грудному і «фальцетному» регістрах.

Одним із основних типів дихання при співі є так зване грудодіафрагмальне або ж костоабдомінальне дихання. Також є необхідність схрещування регістрів (однорідність звучання голосу на всьому діапазоні є головною вимогою сучасної вокальної школи); відбувається велика витрата дихання при «фальцетному» співі; занижене положення гортані у так званому «темному» тембрі (зараз це одна з основних вимог при академічній постановці голосу, яка в основному використовується у процесі розвитку низьких голосів). Тембр голосу ділиться на «світлий» і «темний», що в подальшому послужило підставою для наукового обґрунтування високої та низької співочих формант.

Академічний вокал має низку особливостей, які обумовлюються специфікою даного виду співу. Він не передбачає використання апаратури підсилення звуку, а тому виконавець має досконало контролювати свій голос і розвивати його діапазон. Співак має оволодіти низкою нюансів музичної, вокальної та артистичної виразності.

Соціокультурна ситуація сьогодення стимулює нас звертатися до питання про те, чи є академічний вокал актуальним сьогодні. Адже на перший план за популярністю та попитом виходить естрада. У сучасному суспільстві існують негативні фактори, що відсувають на другорядний план цінність класичної вокальної спадщини. Кінець XX ст. і перше десятиліття XXI ст. призвели до бурхливого розвитку різноманітних поп- та реаліті-шоу, які часто зловживають посиленою увагою до неякісного естрадного співу. На цьому фоні відбувається акцентуація агресивного звукового фону по TV, радіо тощо, штучно формується обмежене світобачення та монокультурність сучасної публіки. Реклама заявляє про те, що співу можна навчитися швидко й миттєво, протягом усього декількох уроків або місяців навчання (в тому числі про це стверджується через Інтернет, оскільки у віртуальному просторі часто пропонується пройти курси чи програми навчання співу). Однак у більшості випадків це «уроки» низької якості, що проводяться музикантами, які не мають кваліфікації викладача вокального мистецтва, і, як результат, подібні «курси» не дають повноцінної професійної освіти в області вокалу. Спів під «мінус» і використання «програмного» (комп’ютерного) супроводу позбавляють співака «живого» акомпанементу, збіднюють професійне та емоційне насичення від «живого» спілкування з педагогом і концертмейстером, що в кінцевому рахунку заважає повноцінному професійному розвитку молодого вокаліста.

Зразки класичної вокальної школи співу залишаються поза увагою більшості слухачів, що призводить до поступової редукції виконавського еталона класичного вокального мистецтва не тільки у пересічних слухачів, але й у викладанні академічної вокальної майстерності співакам-початківцямзокрема зазначає про критичну сучасну ситуацію, що склалася в області справжньої професійної вокально-педагогічної та методичної літератури.

 «Можна зустріти «вокальну» літературу, автори якої абсолютно не мають відношення до академічного вокалу (але пишуть чомусь про нього), або претендують на альтернативу (іноді навіть і заміну) класичної методики співу. До таких «методик» представники класичної вокальної школи ставляться дуже насторожено, так як витримка в плані історичного часу поки мала, та й результат (тобто голосовий розвиток і формування співочого еталона) бажає бути кращим».

На необхідності розмежування естрадної та академічної манер виконавства наголошують багато педагогів. Багато в чому через відсутність чіткого поділу стилів при викладанні вокалу існує поширена думка про те, що для можливості виступати в будь-якому вокальному жанрі досить отримати навички класичного співу.

Звісно, фундаментальна основа багатьох сучасних стилів не може бути зведена до типової академічної вокальної техніки. Тому естрадному виконавцю вже на початковому етапі навчання варто обрати конкретний жанр і стиль, з якими він буде працювати у подальшому. Викладач естрадного вокалу має використовувати техніки та методичні надбання академічного співу, щоб сформувати основу для розвитку виконавської майстерності свого студента. Але це не означає, що класика має займати лише домінуючі позиції у процесі виховання естрадних співаків. У навчанні – як у двосторонньому процесі – педагог і виконавець  мають прислухатися один до одного, та отримувати зворотній зв’язок.

Нині розроблено кілька принципово різних методик тренування голосу. Багато з цих напрацювань майже ідентичні та містять лише трохи змінений набір вокальних вправ, послідовностей їх застосування, додаткових коментарів і пояснень. Тому є сенс говорити виключно про ті методики, що принципово відрізняються одна від одної. Нас цікавить перша за важливістю методика – академічна, спрямована на виховання класичного голосу.

Більшість викладачів, не дивлячись на популярність естрадної манери виконавства, працюють в академічній манері.